Всеукраїнська громадська організація людей з інвалідністю

info@dpuu.org.ua

Три золоті правила етичної комунікації

На перший погляд, кількість слів та фраз, які рекомендують використовувати, щоб нікого не образити може фруструвати. Але насправді все не так складно, якщо розуміти підхід, а не вивчати терміни, як правила з граматики у школі.

Три золоті правила етичної комунікації

На перший погляд, кількість слів та фраз, які рекомендують використовувати, щоб нікого не образити може фруструвати. Але насправді все не так складно, якщо розуміти підхід, а не вивчати терміни, як правила з граматики у школі.

А підхід дуже простий: будь-яка людина заслуговує на повагу. А повага до людини – це бачити в ній цілісну особистість, а не лише якийсь один аспект.

Саме тому, коли ми кажемо «інвалід» (епілептик, ампутант) ми робимо найгірше — ігноруємо людину і концентруємось виключно на її стані чи хворобі.

Є три прості правила етичної та необразливої комунікації.

Правило перше: Спочатку людина. На першому місці має бути слово, яке позначає індивіда. Людина, дитина, чоловік, жінка, користувач, користувачка тощо.

Не інвалід, а людина з інвалідністю.

Не ампутант, а людина з ампутованою кінцівкою або людина, яка користується протезом.

Правило друге: Не перебільшуйте. Речі можна і треба називати своїми іменами. Використання евфемізмів – слів, які мають пом’якшити чи приховати якісь явища – варто уникати.

Наприклад, казати «сонячні діти», коли йдеться про людей з синдромом Дауна чи «діти дощу», коли йдеться про людей з аутизмом – це романтизувати деякі стани, а дорослих людей такий підхід інфантилізує. Це нормально визнавати якісь стани чи діагнози. Просто нехай вони не затьмарюють саму людину.

Правило третє: Не узагальнюйте. Уникайте фраз: «Усі люди з інвалідністю» або «Усі люди старшого віку». Всі люди дуже різні й мають різні ситуації. На це варто зважати.

Ці правила важливі не лише, коли йдеться про людей з інвалідністю. Вони помічні, коли необхідно описати абсолютно різні життєві обставини.

  • Не самотня мати/батько, а мати/батько, що самостійно виховують дитину.
  • Не полонений, а людина, яка пережила полон.
  • Не сліпий/глухий, а людина з порушенням зору/слуху тощо.

Так само і про засоби реабілітації, якими користується людина.

Інструменти, які допомагають людині бути незалежною, всього-на-всього інструменти. Головною залишається людина та її особистість.

Тому:

Людина, яка користується кріслом колісним.

Людина, яка користується білою тростиною.

Людина, яка користується милицею/протезом/слуховим апаратом тощо.

TRUE. Реабілітація травм для України